Сім’я Гавадзин, Манітоба, Канада

Я часто згадую Україну, рідне село Старі Кривотули на Івано-Франківщині, свою домівку, родичів. Часто навіть сльози на очі навертаються.

На Україні працював здебільшого різноробочим, а останні два року обвальщиком у ковбасному цеху. На поїздку за кордон наважувався дуже довго, адже це ж треба було залишити дружину та дітей на деякий час, але дзвінок із-за кордону мого родича надав мені впевненості. Хотілося подивитися, як живуть закордоном і звичайно ж покращити життя своєї сім’ї, здобути краще майбутнє для дітей…

Петро виїхав у 2004 році завдяки допомозі ILC і мені порадив туди звернутись. На той час Центр як раз проводив набори робітників у компанію в Канаді, що займається м’ясопереробкою. На презентації програми я отримав всю необхідну інформацію, а також детальні роз’яснення із приводу документів, які необхідно підготовити. Для мене надзвичайно важливим було те, що коли у мене виникали додаткові запитання, я мав змогу зателефонувати та запитати у менеджерів, які завжди люб’язно мене консультували.

Приїхавши до Канади, я мав низький рівень знання англійської для спілкування. Було дуже важко адаптуватися, але я отримав велику підтримку від земляків та парафіян Української греко-католицької церкви, яким за це дуже вдячний.

Перший час було важко без люблячої дружини та діток. Але час йшов, потихеньку все налагоджувалось. Приїхали дружина і донечки, Софійка та Марійка.

Зараз проживаємо в місті Брандон. Я працюю на м’ясокомбінаті, роз пильник лопаткової туші, а дружина на вакуумній упаковці ребер. Робота нам подобаєьбся. Заробітню платню отримуємо щотижня по п’ятницях. Діти ходять у 3 та 5 класи. Їм спочатку важко давалася мова, але однокласники допомагали і підтримували. Дітям дуже подобається у Канаді, відвідують різноманітні гуртки, ходять у басейни на фігурне катання, а також беруть участь в українському танцювальному гуртку «Троянда». До речі, нещодавно вони виступали на українському фестивалі. Їм дуже сподобалося, мали можливість познайомитися і поспілкуватися із старожителями українцями. Одна жіночка запитала їх чи вміють вони хоч трохи говорити українською, на що дівчатка посміхнулись і відповіли, що дуже добре говорять українською і лише трохи англійською.

Ми іммігранти у Канаді, але за цей час до нас було лише найкраще ставлення. Всі допомагають та підказують, як краще зробити.

Дуже гарно нас згуртувала Церква. На Різдво була організована вистава про Народження Ісуса Христа, яку ми дивилися із сльозами на очах, згадуючи в ці святкові дні близьких та родичів.

Але звертаючись до людей, що вагаються перед рішенням поїхати за кордон, хочу порадити їм впевнено йти до своєї мети, зробити цей крок, якщо є така можливість, ніколи не відмовлятись. Адже ми можемо дати нашим дітям краще майбутнє та покращити життя своєї сім’ї. Хай допоможе Вам у цьому Бог та бажаємо успіху всім емігрантам.